Місто Прип’ять до та після Чорнобильська катастрофи

Місто Прип’ять – місце, час в якому зупинився в далекому 1986 році. Не дивно, що інтерес до нього з кожним роком не падає, а лише зростає. Охочих побачити місто-привид неможливо порахувати: сюди приїжджають туристи з сусідніх і віддалених районів, з ближнього і далекого закордону; люди відвідують покинуті місця в організованих групах з досвідченими гідами або потрапляють на закриту територію нелегально. Такий ажіотаж зрозумілий і цілком зрозумілий: Прип’ять – наочний приклад наслідків можливих в майбутньому атомних катастроф, в тому числі і воєн.

Прип’ять має цікаву історію. Місто «народився» у 1970 році, саме ця цифра збереглася на знаменитому в’їзному знаку «Прип’ять 1970». Будували його як супутній місто атомної станції, тобто його основними жителями повинні були стати атомники, працівники станції. Втім так і сталося. В Прип’ять переїжджали молоді подружні пари, інженера, світлі уми нації, люди робочих спеціальностей. Для радянської людини – це було не найгіршим варіантом: місто новий, хороша інфраструктура, постійна робота і безкоштовне житло. Тому кількість людей в місті з кожним роком збільшувалася і за рахунок народжуваності, і за рахунок прибулих на постійне місце проживання.

Проектування міста Прип’ять

Проектуванням міста займалися кращі радянські архітектори, адже завданням Прип’яті було не тільки дати притулок працівників АЕС і створити всі умови для комфортного життя, а й перетворити населений пункт в великий перевалочний пункт, що стоїть на важливих транспортних шляхах. Архітектори і будівельники, в свою чергу, із завданням впоралися на ура: тут був яскраво позначений центр з будинком культури, площею і готелем, затишні спальні райони, багато місця для відпочинку, а також в продуманих місцях знаходилися лікарні, школи і дитячі сади. Прип’ять була сірим противним місцем, тут, на фасадах будівель виднілися прикраси з декоративної кераміки, було багато світлових вивісок і барвистих панно. Також особливістю планування міста була ще одна приємна деталь, принцип «трикутної» забудови виключав появи пробок на вулицях при будь-якій кількості автомобілів. Місто жило повноцінним життям і мав безліч перспектив у подальшому. Якби 26 квітня 1986 року на ЧАЕС не трапилася страшна катастрофа.

Місто Прип’ять «загинув» вже 27 квітня, на 36 годин пізніше аварію, що відбулася, в момент, коли радянські власті дозволили провести повну евакуацію населення. У зв’язку з тим, що цю евакуацію назвали тимчасовими 3-денними заходами, і жителям обіцяли повернути їх в рідні стіни, нікому не дозволяли забирати особисті речі, іграшки, домашніх тварин. Багато прип’ятчани в поспіху навіть не мали можливості переодягнутися з домашнього одягу в громадянську. Як нам відомо, після евакуації жити в місто вже ніхто не повернувся. Кинута меблі, золото, гроші, метал стали об’єктами нападів мародерів, їх незаконні рейди в зону почалися вже після закінчення пари місяців після аварії. Їх не зупиняла радіаційна зараженість крадених предметів, тому в кінці 80-х років на чорний ринок надійшло багато цінних предметів, радіаційний фон яких перевищував норми в десятки тисяч разів. Також незабаром після катастрофи для зменшення кількості радіації на території міста, владою були проведені роботи по дезактивації Прип’яті.

Час в Прип’яті завмерло 30 років тому, місто поринуло у вічний День Бабака. Зараз тут на вулицях панує дух Радянського союзу: символіка, гасла, колірна гамма – все збереглося майже в первозданному вигляді. Тут до сих пір немає інтернету, не видно супутникових тарілок і немає кабельного. Зате тут є те, що здивує і змусить задуматися – занедбані будівлі, застиглі в 80-х, дивовижна природа з мешканцями, які не бачили людини, безліч покинутих артефактів, готових розповісти колишню історію. З кожним роком дивовижних місць в Прип’яті стає в рази менше, тому якщо ви хочете на все подивитися на власні очі, не відкладайте поїздку, а їдьте прямо зараз!